Стресове нетримання сечі: симптоми та методи допомоги

Стресове нетримання сечі — це мимовільне підтікання сечі в моменти, коли різко зростає тиск на сечовий міхур: при кашлі, чханні, сміху, стрибках або фізичному навантаженні. Назва не означає, що причиною є психологічний стрес. Це стан, який може впливати на щоденні справи, фізичну активність і самопочуття, але його можна оцінювати й лікувати.

Чим стресове нетримання відрізняється від ургентного

При стресовому типі підтікання відбувається у зв'язку з фізичним навантаженням, часто без попереднього раптового позиву. При ургентному — спочатку з'являється сильний позив, який важко стримати. Обидва механізми можуть поєднуватися у вигляді змішаного нетримання. Важливо встановити провідний механізм, оскільки підходи до лікування різняться.

Які чинники можуть сприяти появі

Стан може бути пов'язаний зі змінами підтримки уретри та роботою м'язів тазового дна. У деяких жінок симптоми виникають після вагітності чи пологів, з віком або на тлі інших змін. Підвищене навантаження на тазове дно, хронічний кашель та деякі супутні стани теж можуть мати значення. Лікар оцінює чинники індивідуально, без висновків за одним лише симптомом.

Як встановлюють діагноз

Під час консультації уточнюють обставини підтікання, силу позивів, частоту сечовипускання, супутній біль, анамнез пологів та операцій. За показаннями проводять огляд, оцінку роботи м'язів тазового дна, дослідження сечі та ведення щоденника сечовипускання. Уродинамічні дослідження потрібні не всім: їх призначають при визначених клінічних ситуаціях. Рутинна цистоскопія або МРТ для підтвердження не потрібні.

Які підходи рекомендують насамперед

За рекомендаціями NICE жінкам зі стресовим або змішаним нетриманням пропонують тренування м'язів тазового дна під наглядом фахівця щонайменше три місяці. За потреби обговорюють зміни способу життя, корекцію супутніх симптомів та інші нехірургічні методи. Хірургічні варіанти можуть розглядатися після індивідуальної оцінки, з поясненням альтернатив і ризиків. Сітчасті імплантати мають специфічні ризики; цей матеріал не є рекомендацією конкретної операції та не підтверджує її виконання у клініці.

• Мимовільне виділення сечі під час кашлю, чхання або сміху.
• Підтікання під час бігу, стрибків, фізичних вправ або піднімання важкого.
• Підтікання без вираженого попереднього невідкладного позиву.
• Можливе обмеження фізичної активності чи використання поглинальних засобів.

Якщо додатково виникають раптові сильні позиви, потрібно оцінити змішаний тип нетримання.

Діагностика базується на скаргах і клінічній оцінці. Лікар уточнює стресові та ургентні симптоми, може призначити дослідження сечі, щоденник сечовипускання та огляд із перевіркою роботи м'язів тазового дна. Проводять оцінку можливого пролапсу й супутніх захворювань. Спеціалізовані дослідження добирають за показаннями, а не всім підряд.

Основний початковий підхід — структурована програма вправ для м'язів тазового дна під наглядом фахівця тривалістю щонайменше три місяці. Додаткові кроки залежать від супутніх скарг і впливу стану на життя. Оперативні методи не є універсальним рішенням і мають обговорюватися з лікарем після пояснення доступних альтернатив, ризиків і очікуваних результатів.