Виразковий коліт: симптоми, діагностика та лікування

Виразковий коліт — хронічне запальне захворювання товстої кишки, за якого виникають запалення та виразкові зміни слизової. Найхарактерніші скарги — часті випорожнення з кров’ю, термінові позиви та біль у животі. Вираженість симптомів і поширеність запалення впливають на вибір лікування.

Особливості захворювання

При активному процесі можуть з’являтися слиз, нічні випорожнення, тенезми — болючі позиви з відчуттям неповного випорожнення, слабкість і анемія. Іноді захворювання поєднується з позакишковими проявами з боку суглобів, очей або шкіри. Важлива не лише частота стулу, а й маркери запалення та оцінка слизової.

Що важливо не переплутати

Кров у калі не можна автоматично списувати на геморой або «подразнений кишківник». Виразковий коліт відрізняється від хвороби Крона локалізацією й характером запалення, а від інфекційного коліту — причиною та принципами лікування. Для встановлення діагнозу потрібне обстеження.

Як підготуватися до прийому

Для консультації корисні колоноскопії з біопсіями, результати аналізів крові, калу, попередні виписки та список препаратів. Позначте частоту стулу, кількість крові, температуру, втрату ваги й зміни симптомів під час лікування.

Пов’язані питання

Докладніше про споріднені питання: Тривала діарея, Хвороба Крона.

Інформацію про діагностику й лікування наведено для розуміння можливих рішень, а не як готове призначення. Конкретний план визначають після консультації й оцінки результатів обстежень.

Рідкі випорожнення з кров’ю та слизом; позиви до дефекації; біль у нижній частині живота; слабкість; іноді гарячка, анемія й зниження маси тіла. При тяжкому загостренні можливі серйозні ускладнення.

Лікар оцінює тяжкість і поширеність запалення, виключає інфекційні причини, використовує лабораторні показники й ендоскопію з біопсією. Для контролю можуть застосовуватися фекальний кальпротектин, СРБ та інші маркери, але їх інтерпретують у контексті стану. План обстеження залежить від активності захворювання.

Лікування спрямоване на досягнення і підтримання ремісії без неконтрольованого застосування стероїдів. Схему добирають за локалізацією, тяжкістю та попередньою відповіддю на терапію; за тяжкого перебігу може знадобитися стаціонар. Підтримувальне лікування не слід припиняти самостійно після зменшення симптомів.